На площі в один гектар, окрім твердих, наче граніт, пнів розсіяна безліч скам'янілих шматків дерева. Їхні розміри різні: від 2-3 сантиметрів до декількох метрів. На північно-східній околиці селища Олексієво-Дружківка виявлений цілий мінералізований стовбур довжиною шість метрів, а товщиною в метр.

 

 

 

За свідченнями дослідників, дерева стояли в земних надрах майже вертикально. Деякі з них піднімалися над підошвою кар'єру на 12-15 метрів; але, мабуть, кореневище йшло ще далі в глибину.

 

250 мільйонів років тому в цих краях плескалося тропічне море. Свідчення цього - дотепер в цій місцевості знаходять шматки акулячих щелеп, окам'янілі морські лілії, корали, молюсків. Морське дно нашаровувалося настільки довго, що нині осадові породи кам'яновугільного періоду на Донбасі досягають 11- кілометрової глибини. На заболочених морських берегах росли гігантські дерева висотою в 40-50 метрів. Наприкінці кам'яновугільного періоду, у цих лісах з'явилися і араукарії. Ці вічнозелені дерева з гострими плоскими листами, лускатою корою й плодами-шишками, придатними для їжі, живуть і зараз, хоча зустрічаються досить рідко, в основному на півдні Південної Америки — у Чилі, Бразилії, а також в Австралії. Назва дерев пішла від назви чилійської провінції Араука.

 

Араукарію можна побачити, і не виїжджаючи за межі України. Одне таке дерево було посаджено понад ста років тому в Криму, на одній з алей міського парку Алупки. Донині араукарія дивує гостей приморського містечка. Проте араукарії карбону були й вище, і могутніше нинішніх.

 

Скам’яніння давніх араукарій спричинило те, що гай, де вони росли, затягло мулом, який і захистив їх від доступу кисню. Таким чином, стовбури не піддалися процесу вуглеутворення — і через мільйони років стали кам'яними. Палеоботаніки встановили, що відбулася часткова заміна органічної речовини неорганічною. Підземна вода, просочуючи тканину дерев, поступово вимивала частина органіки, у той же час обволікаючи зовні й усередині клітини деревини розчиненими мінеральними речовинами. В основному, це були часточки кремнезему (кварцу), доломіту, кальциту, сидериту, лимоніту, які надавали скам'янілим деревам жовто-сірий відтінок. Такі мінерали були характерні для морського мілководдя, поблизу якого росли араукарії.

 

На поверхню стовбури й пні піднялися в так званий пермський період, близько 160-170 мільйонів років тому, коли на повний хід йшов процес горотворення на Землі. Їх "виштовхнули" навколишні гірські породи.

 

Треба сказати, що "кам'яний" ліс у донецьких степах — не єдине місце у світі , де є аналогічні релікти. В 1977 році подібний "ліс" знайшли в пустелі Гобі, у Монголії. Уламки дерев’яних скам'янілостей знайдені також недалеко від міста Новопскова Луганської області; у Криму — на околицях селищ імені Леніна й Берегове. Правда, в останніх походження інше: мінералізувалися кедри й болотні кипариси, що росли близько 15 мільйонів років тому на узбережжі прадавнього Сарматського моря.

Ще скам’янілі дерева на поверхні є в штаті Аризона (Petrified Forest National Park), в штаті Вашингтон (Ginkgo/Wanapum State Park), США; на острові Лесбос, Греція (Petrified Forest of Lesvos).