Історія Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 р. згадкою в літописі про закладення князем Святополком-Михаїлом храму в ім’я св. Архістратига Михаїла. Ця церква була на той час єдиною в Києві, яка мала золоту баню і через це одержала назву “Золотоверхої”.
Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині технікою “мішаної кладки” з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Мозаїкою був оздоблений тільки центральний вівтар. На інших стінах, склепіннях та передвівтарних стовпах розмістили фресковий розпис. Частина мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору збереглася.
У ХІІ столітті монастир був місцем поховання князів. Михайлівський Золотоверхий собор вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім’я Варвара. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия. За митрополита Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби.
У XVII столітті монастир став великим землевласником: йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка тощо. В кінці ХVIIІ ст. було відкрито скит Михайлівського монастиря, який здобув назву “Феофанія”. До початку ХХ ст. монастирський комплекс, незважаючи на різні негаразди, зокрема пожежі, ставав багатшим і ошатнішим. Повсякчасно тут було повно віруючих, у соборі проходили величні богослужіння. Після Печерської лаври це було друге місце у Києві за чисельністю відвідування паломників. Собор на цей час перетворився на семикупольну споруду, усі бані якого було вкрито червонним золотом. У першій половині XVIII століття на території монастиря відбулося велике будівництво в стилі українського (мазепинського) бароко: в 1713 році збудована трапезна церква, у 1716-20 – кам’яна дзвіниця.
В середині XVIII століття збудована кам’яна огорожа фортифікаційного призначення. Частина її, що виходила на Володимирську гірку, добудована у 1835-36 роках. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на території монастиря зведені так звані Михайлівські готельні номери. Початок ХХ ст. для монастиря був трагічним. У 1919 році церковні цінності, золоті та срібні речі, діаманти, які щедро дарували монастирю протягом віків наші князі, гетьмани, прості віруючі люди, були конфісковані та пограбовані в результаті переписів рухомого й нерухомого майна ревізійними більшовицькими комісіями та розтягуванням його між різними радянськими установами. Поступово ченців було виселено, а житлові приміщення монастиря стали гуртожитками для службовців, червоноармійців, робітників, студентів та використані під склади.
1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. В 30-і роки над Михайлівським Золотоверхим собором поглумилися так само жорстоко, як і над тисячами інших храмів. Його не врятувала ні давня історія, ні досконала художня цінність. У 1934—1936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіниця та частина інших споруд монастиря були знесені радянською владою у зв’язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз Міністерство закордонних справ.
Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки були перевезені до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» було перенесено до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника.
Урядовий центр на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували.
В роки Другої світової війни деякі фрески були вивезені до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді.
На початку 1990-х років Українська Православна Церква Київського Патріархату збирає кошти для відтворення собору. В ньому проходить служба Української православної церкви, а поруч, як у давні часи, діє монастир. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, було зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам’ятку українського бароко не буде відбудовано. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави виділити фінансування на реставрацію. Нарешті 9 грудня 1995 року Президент Леонід Кучма видав указ який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.
Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первозданному вигляді. Собор було відкрито на День Києва за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир.
У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, були передані Україні.
У січні 2004 року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу останніх семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії; восени 2004 передачу фресок було закінчено.
Текст з сайту thisisukraine.org, blyzhchedoboga.com.ua, фото archangel.kiev.ua
