Біла Церква — місто обласного значення, значний економічний, культурний та освітній центр Київщини, розташований за 80 км на південь від Києва на річці Рось. Населення Білої Церкви станом на 1 січня 2016 року становило 210,2 тис. жителів.

Роль, яку відіграла Біла Церква в історії України важко переоцінити. Фактично, жодне велике українське повстання не оминуло Білу Церкву: під нею Северин Наливайко рубався із поляками; вона була базою для 70 тисяч повстанців Семена Палія, сім тижнів тут збирав військо сам Богдан Хмельницький… Біла Церква пам’ятає Івана Мазепу, провальну облогу Пилипа Орлика. А останнє українське повстання – Коліївщина – зробило власниками міста родину Браницьких, які заклали найбільший на сьогодні архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні – «Олександрію»…

Саме в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР…

Фото Романа Наумова

Історія міста

Місто Біла Церква – одне з найстаріших міст давньоруської держави, засноване в 1032 р. на високому скелястому березі Росі великим князем київським Ярославом Мудрим. Під назвою Святий-Георгій-на-Росї (в літописах фігурує коротка назва Юр’їв) місто було одним з південних форпостів, що стримували напади кочівників.

Пам’ятник Ярославу Мудрому. Фото bc-rada.gov.ua

Щодо походження назви міста, то історики говорять, що у 1050 році Ярослав Мудрий спорудив на Замковій горі єпископську церкву з білого каменю. Після руйнування міста монголо-татарами у ХІІІ ст. ця споруда довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр’єва на скелястому березі, дістало назву Біла Церква.

Краєвид на замкову гору. Фото з сайту ukrainaincognita.com

У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави.

У 1589 польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право.

У середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, в якому знаходився постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів.

Кінець XVI століття вперше зробив Білу Церкву відомим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло Білоцерківське повстання міщан, розгніваних відміною старостою, Янушем Острозьким, Магдебурзького права у місті. У 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.

Пам’ятник повстанцям Косинського на Замковій горі. Фото з wikipedia.org

Незабаром, у 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Криштоф Косинський, який на деякий час обрав місто за свою резиденцію.

У часи Визвольної війни 1648-57 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом (центром староства та полку і мала понад 1000 дворів), стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яку названо Білоцерківський договір.

У 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки — він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка у 1667, 1669 та 1672 роках.

Із 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Московському царству, то Речі Посполитій, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.

Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів — взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. У 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Мазепа).

Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті — селі Мазепинці — і вважав цей край своєю батьківщиною. У 1703 році він оселився у замку й надумав зробити місто своєю власністю. У Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя — тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.

Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко (козацьке). У 1706 році зведення великої кам’яної церкви почав Мазепа на батьківщині — у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.

Церква Святого Миколая(Микільська церква) – найстаріша споруда міста. Фото з сайту ukrainaincognita.com

У березні 1711 почалась облога Білої Церкви армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади. Місто було добре укріплено, у ньому перебував російський гарнізон. Фортеця була добре забезпечена всім потрібним для тримання облоги, тому армії Орлика не вдалося її зайняти. Ця невдача та, як наслідок, зрада татар, призвела до краху всієї військової операції гетьмана.

У 1711–1712 рр. за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на територію між Ірпенем та Дніпром під час згону населення Правобережної України на Лівобережну.

Впродовж XVIII ст. Біла Церква часто була свідком народних повстань, вінцем яких стала Коліївщина. Під час повстання місто, в якому перебував гарнізон московської регулярної армії, штурмували козаки Микити Швачки, Андрія Журби та Івана Бондаренка. За придушення Коліївщини великий коронний гетьман Ксаверій Браницький у 1774 році отримав одну з найбагатших у Речі Посполитій королівщин — Білоцерківське староство. Наприкінці 1778 р. він вступив у володіння цими маєтками, які відтоді називалися Білоцерківським графством, та збудував тут згодом палац.

1793 році місто приєднали до Росії. На довгі часи (до XX століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім’ї Браницьких. Браницькі зробили Білу Церкву містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без «указки» Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.

Браницький з 1793 року почав закладати тут великий розкішний парк, який пізніше назвав ім’ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.

У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. В 1809–1814 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди на 85 крамниць — одна із рідкісних в Україні будов в стилі ампір, чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.

Фото з сайту ukrainaincognita.com

У 1918 році Біла Церква знову у повний голос заявила про себе. В цьому місті згуртувалась велика сила, яка згодом сколихнула всю Україну. «Ще у вересні ніхто в Місті (Києві) не уявляв собі, що можуть спорудити три чоловіка, які мають талант з’явитися вчасно, навіть в такому нікчемному місці, як Біла Церква» — ці образливі для Білої Церкви слова з «Білої гвардії» Михайла Булгакова стосуються Торопця, Петлюри та Винниченка і зайвий раз підтверджують той факт, що саме це місто відіграло провідну роль у створенні Директорії Української Народної Республіки.

Зусиллями Євгена Коновальця у серпні-вересні 1918 року в Білій Церкві було засновано Окремий Загін Січових Стрільців.

В листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.

Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців — фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 грудня 1918 року взяло Київ, який знаходився під контролем військ гетьмана Скоропадського (переважно етнічних росіян).

У серпні 1921 року у місті була утворена Козача Рада Правобережної України.

Під час Другої світової війни в районі Білої Церкви тримав оборону 6-й стрілецький корпус. В листопаді—грудні 1943 р. відбувалися запеклі бої, в яких війська Першого Українського фронту розгромили німецькі військові частини і створили умови для оточення і знищення німецького угруповання в Корсунь-Шевченківській операції 1944 р.

Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант «Білоцерківшину». Саме тоді в місті почали рости промислові підприємства — воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України.

В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста — за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч. Після аварії на ЧАЕС місто прийняло понад 1700 переселенців з зони відчуження. Територія була віднесена до 4-тої зони радіаційного забруднення. Але цю зону відмінили 28 грудня 2014 р. через зміну Верховною Радою України ст. 2 ЗУ «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи»).

Пам’ятки історії та архітектури

Археологічні пам’ятки:

• три кургани ІІІ тис.до н.е. – початку ІІ тис.н.е.

• Палієва гора – поселення пеньківської культури ( VІ- VІІ ст.н.е.),

• руське городище ХІІ-ХІІІ ст.;

• Замкова гора і її округа – дитинець (замок і посад) містечко Юр’єва – Білої Церкви ХІ-ХVІІІ ст.

Преображенський собор. Фото bc-rada.gov.ua

Архітектурні пам’ятки: Зимовий палац ( поч.ХІХ ст.): склади (кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст.); Торгові ряди ( 1809-1814); церква святителя Миколая, чудотворця Мирлікійського (1706-1852); Костьол Іоанна Хрестителя ( 1796-1812); собор Преображення Господня (1833-1939); церква св. равноапостольної Марії Магдалини (1842); ансамбль споруд поштової станції ( 1825-1831); ансамбль споруд білоцерківської гімназії ( 1843-1847) – головний корпус Білоцерківського аграрного університету ( 1930-ті рр.); каплиця-пам’ятник землякам, які загинули в локальних війнах ( 1996).

Білоцерківська гімназія. Фото bila-tserkva.com.ua

Головною визначною пам’яткою міста є дендропарк «Олександрія», який розташований на околиці Білої Церкви. В ньому гармонічно поєднуються природний рельєф, штучно створені композиції з дерев, каскади ставків і архітектурні споруди: бесідки, павільйони, колони, колонади, мости з романтичними назвами. Дендропарк розташований на площі 297 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км.

В східній частині дендропарку «Олександрія», неподалік головного входу знаходиться споруда, яка носить назву «Ротонда», яка збудована в стилі розвинутого класицизму, у вигляді напівкруглого павільйону з прорізаною в передній стіні напівкруглою аркою.

bc-rada.gov.ua

Однією з найоригінальніших архітектурних споруд парку є «Руїни», побудовані наприкінці XVIII століття. Своїм виглядом вони нагадують старовинний зруйнований замок. Основна мета споруди — створити ілюзію зруйнованих часом будівель. Крім естетичного призначення, «Руїни» виконують практичну роль підпірної стіни. З під «Руїн» б’є потужній водоспад. Посередині спорудили розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається краєвид на річку Рось.

Одним з найцікавіших об’єктів «Олександрії» є Колонада «Луна», виконана у вигляді грецького амфітеатру. Свою назву дістала за чудові акустичні властивості.

bc-rada.gov.ua

«Китайський місток» — так називається ще одна мала архітектурна споруда. Таку назву вона дістала завдяки альтанці на містку, дах якої нагадує дахи китайських пагод. Спорудження містка-альтанки відбувалося в період активної забудови парку. Місцевий ландшафт підкреслює екзотичний вигляд містка, з якого відкриваються краєвиди на верхнє озеро з водоспадом та нижнє озеро.

В західній частині парку знаходиться найвища Палієва гора. Крутий, кам’яний схил цієї гори сягає у висоту 27 метрів. На початку XVIII століття тут тривалий час (1702–1704 рр.) знаходився з табором один із загонів козацького ватажка Семена Палія. В глибині Палієвої гори і досі видно рештки земляних укріплень козаків. У 1980 році на честь тих давніх подій, на горі був встановлений пам’ятник.

Колонада Луна. Фото bc-rada.gov.ua

В північній частині знаходиться сад «Мур». Побудований з метою створення на території парку ще більш відокремленого, інтимного куточка, який дозволяв би господарям уникнути небажаного спілкування з відвідувачами.

В південній частині парку, неподалік від річки Рось, знаходиться споруда, яка має назву Турецький будиночок. Він був побудований після турецької кампанії 1828 року. В його стіни були вмуровані мармурові плити, на яких є написи древньотурецькою мовою, що прославляють велич шаха Махмуда Хача Гази, який побудував неприступну фортецю в місті Варна (Болгарія). Після взяття фортеці російськими військами фельдмаршал Румянцев (який товаришував з графами Браницькими) привіз їх як трофей в «Олександрію».

Тарас Шевченко у Білій Церкві

Історія міста тісно пов’язана з ім’ям Тараса Шевченка. Коли Тарас був козачком пана Енгельгарда — родича Браницьких, по дорозі до Вільно вони заїжджали до Білої Церкви. Браницька показала гостю свій маєток і парк «Олександрію».

Памятник Т.Г. Шевченку, фото з bc-rada.gov.ua

Шевченко неодноразово бував у Білій Церкві. Ці відвідини знайшли своє відображення в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», написаній 1856 р. Повість особливо цінна тим, що автор у розповіді від першої особи описує цікаві подробиці своєї подорожі через міста й села нинішньої Київської області.

Багато місця відведено його перебуванню у Білій Церкві, показу тогочасного побуту її мешканців, у тому числі єврейської громади міста. Шевченко згадує сіре, брудне містечко з невеличкими хатками на не мощених вулицях з босоногими хлопчаками, де не було жодної аптеки, книжної лавки. Це останній прозовий твір письменника.

Видатні постаті

Біла Церква – батьківщина багатьох діячів науки, культури і мистецтва, спорту.

Будинок органної музики. Фото bc-rada.gov.ua

Тут народилися: Л.Долинський – художник-портретист; Л.Яциневич – композитор і хоровий диригент, Г.Вул – фізик, академік; Ю.Линник – математик, академік, О.Медвідь – триразовий олімпійський чемпіон з вільної боротьби, Є.Лапінський – олімпійський чемпіон з волейболу, О.Фурса – чемпіон світу з радіоспорту.

У Білій Церкві жили і працювали: Шолом-Алейхем (Ш. Рабінович ) – класик єврейської літератури, К.Стеценко – композитор, один з ініціаторів відродження УАПЦ, Л.Курбас – театральний режисер-новатор, В.Кучер – письменник, М.Грищенко – професор, педагог, В.Лебедєв – вчений-селекціонер, Є.Вотчал- фізіолог, засновник української школи фізіологів, академік, М.Вавілов – ботанік, генетик, селекціонер, географ, академік, П.Попович – льотчик-космонавт.

Свого часу в місті перебували О.Суворов, М.Кутузов, Г.Державін, Т.Шевченко, І.Нечуй-Левицький, К.Паустовський, Ю.Смолич.

За інформацією: Вікіпедії, сайту Білоцерківської міськради, bila-cerkva.osp-ua.info, bila-tserkva.com.ua