Серед крейдяних пагорбів, вкритих реліктовим лісом Національного природного парку «Святі Гори», на правому березі Дінця розташувався архітектурний ансамбль Успенського чоловічого монастиря, який в 2004 році набув статусу Лаври.
Час і авторство Миколаївської церкви – дивовижної споруди в стилі українського бароко залишаються невідомими вже четверте століття. Єдність храму з природним матеріалом крейдяної скелі та оточуючим природним ландшафтом виводять культову споруду в розряд унікальних об’єктів культурної спадщини України, аналогів якому немає.
Кам’яна частина церкви настільки органічно втілена в масиві бескиду, що без спеціальних методів дослідження неможливо визначити місця переходу цегли в крейду, виявити крейдяні прошарки в стінах храму.
Свято-Успенська Святогірська Лавра – розташована на схилах навислих над водою мальовничих крейдяних гір, що здавна називали Святими. Документально Святі Гори відомі з 1526 р.
У писемних джерелах монастир у скелі згадується верше під 1624 р. Існує дві версії щодо заснування монастиря. Відповідно до однієї, монастир заснували ченці Печерської лаври, що пішли з Києва, розореного монголами у середині ХІІІ ст., а за другою версією – афонські монахи, що йшли на Русь по Сіверському Донцю, це місце нагадало їм рідну Святу гору Афон.
З кінця XVII ст. споруджуються монастирські будівлі, в тому числі кам‘яний престольний храм (1698-1708 рр.).
З 1790 р. Святими Горами володів князь Г. Потьомкін, а пізніше – Енгельгардти.
У другій половині ХІХ ст. старі монастирські будівлі біля річки замінюються новими кам‘яними.
У 1850-1867 рр. в одній з келій здійснював свій подвиг затворництва преп. Іоанн (Крюков; помер у 1867 р.).
У 1922 р. монастир було закрито. У його будівлях створено одну з відомих оздоровниць в Україні. У 1980 р. ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. У 1992 р. монастир знову відродився.
У центрі обителі побудовано у 1859-1868 рр. за проектом А. Горностаєва п‘ятибанний престольний храм, над Святими вратами – церква Покрови Божої Матері (1850-1851 рр., архітектор К. Тон). На заході – два братських корпуси, на сході – колишній Гостиний двір обителі (комплекс споруд, що отримав сучасний вигляд у 1900 р.).
На північ від двору, коло підніжжя гори знаходиться підземний храм преп. Антонія та Феодосія Печерських; при вході на поверхню спорудили павільйон, біля нього заснували цвинтар для благодійників та нашановніших духівників монастиря; до початку 80-х рр. ХХ ст. павільйон було зруйновано, у 1993-1994 рр. відтворено підземний інтер‘єр; під залишками павільйону поховано князя Н. Б. Голіцина – учасника Вітчизняної 1812 р. та Кримської 1853-1856 рр. воєн, друга О. Пушкіна, письменника, перекладача, композитора (помер у 1866 р.).
На захід від Успенського собору розташовано нижній павільйон паломників (“Печерник”). Ліві ворота павільйону – вхід до печер.
Ще в кінці XVII ст. скелю увінчав Миколаївський храм, що зберігся донині. На схід від храму на скелі влаштовано оглядовий майданчик з каплицею св. Андрія Первозванного (50-і рр. ХІХ ст.; називається ще Верхнім павільйоном паломників). За деякими даними, ідея створення каплиці пов‘язана з ім‘ям Андрія Миколайовича Муравйова, частого гостя Святих Гір.
Архімандрит Арсеній, який бував у Палестині, дав горі, з якої виступає скеля, назву Фавор. Широку відомість Фавор здобув після того, як у 1867 р. тут почив і був похований преп. Іоанн (Крюков). У 1994 р. мощі подвижника було віднайдено та перенесено до монастиря.
У 2004 р. Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус лаври.
