Поділ — один з найцікавіших і найстародавніших районів міста. За твердженням істориків, в першій половині І тисячоліття до нашої ери тут уже існувало поселення, яке було торговельним осередком.

Від середини ІХ сторіччя, коли утворилася Київська Русь і Київ став її столицею, Поділ став його торговельно-ремісничим районом. Після монголо-татарської навали 1240 року, коли зруйнували Нагірне місто, Поділ узяв на себе ще й адміністративні та культурні функції і став центром Києва з ХІІІ до середини ХІХ сторіч. Саме з Подолу розпочалася відбудова Києва. Після надання Києву Магдебурзького права на головній площі побудували дерев’яну ратушу, а пізніше — цегляний магістрат. За традицією середньовічних міст у ХVІІІ сторіччі перед ним спорудили ротонду фонтану “Феліціан” (на честь богині Феліціти), перейменований на початку ХІХ сторіччя на “Самсон” — це була перша гідротехнічна споруда на Подолі.

На головну площу виходять фасади славнозвісної Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів, що відігравав величезну роль у духовному житті не лише України, Росії і Білорусі, а й усього православного світу — Греції, Болгарії, Молдавії та інших країн.

Західний бік площі завершувався церквою Пирогощої Богородиці, про яку згадував у ХІІ сторіччі автор “Слова о полку Ігоревім”. З 1798-го до 1929 року на площі, названій Контрактовою, відбувалися ярмарки. Сюди приїздили комерсанти з Австралії, Італії, Греції, Польщі, Росії. У зведеному 1817 року Контрактовому будинку на першому поверсі підписували контракти, укладали угоди, а в залі другого поверху, знаменитій своєю акустикою, відбувалися концерти вітчизняних та європейських відомих музикантів, акторів, диригентів, співаків. Виступали італійські, польські балетні та вокальні трупи. Тут бували Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Денис Давидов, Оноре де Бальзак, який після перебування в Києві написав: “Петербург — молоде місто, Москва — стародавнє, Київ — вічне”.

Після пожежі 1811 року, яка знищила майже всю дерев’яну побудову Подолу, за проектом архітектора Вільяма Гесте Поділ набув регулярного планування, однак головна площа і деякі вулиці лишилися за старим радіальним плануванням. Тільки площа в платі стала майже прямокутною. Її почали забудовувати за новими проектами. За ескізами архітектора Луїджі Руска в 1809 році почалося будівництво двоповерхового Гостинного двору, який, на жаль, лишився одноповерховим через брак коштів. Проект архітектора Вільяма Гесте 1815 року передбачав зведення громадського центру в межах площі, вулиць Межигірської, Спаської, Костянтинівської (північний бік площі). Та з цього ансамблю було побудовано лише одну споруду — Контрактовий будинок. Проте на площі створено комплекс значущих історико-архітектурних будівель. На жаль, з часом вона втратила цінні містобудівельно-архітектурні споруди, а з ліквідацією у 1929 році Контрактового ярмарку про Контрактовий будинок надовго забувають.

Лише на початку сімдесятих років ХХ сторіччя наукова громадськість порушила питання про збереження забудови Подолу, бо її збиралися зносити і зводити нові мікрорайони. На замовлення Українського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІІК) Українське спеціальне науково-реставраційне виробниче управління (УСНРВУ) Держбуду УРСР вперше в Україні виконало історико-культурну інвентаризацію забудови Подолу в межах Поштової площі і вулиці Ратманського (Введенської).

Результати засвідчили, що історична забудова Подолу має бути збереженою і підлягає регенерації. На основі інвентаризації було визначено охоронні зони. Контрактова площа, як і низка архітектурних комплексів Подолу, стала заповідною зоною, в якій дозволено тільки реставрацію і відновлення втрачених або нереалізованих елементів площі. Охоронні зони лягли в основу проекту детального планування Подолу, що затвердив міськвиконком — Поділ врятовано. Однак лишалося питання реконструкції Контрактової площі на історичній основі, адже за останніх 170 років було втрачено цінні споруди: церкву Успіння Пирогощої Богородиці ХІІ сторіччя, магістрат, фонтан “Самсон” з ротондою, дзвіницю Грецького монастиря (1912-1915). Крім того, фасади недобудованого Гостинного двору спотворювали різні переробки, на площі утворився вузол міського транспорту, з’явилося багато дерев.

Протягом багатьох років на площі тривали відбудовчі роботи, було відновлено церкву Пирогощої Богородиці у формах ХІІ сторіччя, фонтан “Самсон” з ротондою, дзвіницю Грецького монастиря, двоповерховий Гостинний двір за проектом архітектора Луїджі Руска, наріжний будинок площі і вулиці Сагайдачного (початок ХІХ сторіччя); відреставровано Контрактовий будинок з відтворенням інтер’єрів; корпуси Грецького монастиря, частково реставровано Старий корпус академії, розроблено першу чергу завершення ансамблю Гесте з пристосуванням його під міську картинну галерею. На жаль, подальші роботи в 1991 році було призупинено. Проект не реалізували до кінця — лишалося відновлення магістрату, завершення ансамблю архітектора Вільяма Гесте і благоустрій площі.

І в наш час проект не втратив актуальності. На містобудівній раді наприкінці 2009 року в кварталі, де мав бути ансамбль Гесте, було запропоновано будівництво торгового центру, який автори назвали ансамблем Вільяма Гесте. Однак ця споруда нічого спільного з ансамблем архітектора не має, її добудували до Контрактового будинку, що взагалі суперечить Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Надзвичайно важливим є питання відтворення будівлі магістрату. Вона завжди була головною на площі — віссю, на якій трималась уся її просторова архітектурна композиція. Вона масштабна не лише щодо церкви Пирогощої Богородиці, а й до пізніх споруд. Дослідження свідчать, що в забудові площі дотримували висоти церкви Пирогощої Богородиці (ХІІ-ХІХ сторіччя). За цим модулем побудовано магістрат, старий академічний корпус, ротонду фонтану “Самсон”, а в ХІХ столітті запроектовано двоповерховий Гостинний двір і ансамбль Вільяма Гесте. Тому невелика в плані будівля магістрату з високою баштою гармонійно вписується в комплекс головних споруд площі і поруч з горизонтальним великої протяжності Гостинним двором (121 метр) як вертикаль на вісь художньо збагатить площу і надасть їй ще більшої виразності. Будівля магістрату, виконана в стилі бароко, також є архітектурною цінністю. На повне її відтворення є обміри, які зробив архітектор Андрій Міленський на початку ХІХ сторіччя, в музеях Києва й Москви зберігаються важливі фрагменти фасадів.

Відновлення магістрату — патріотичний акт. З наданням Києву у ХV сторіччі Магдебурзького права магістрат став центром міського самоврядування. У 1835 році Магдебурзьке право скасував російський уряд, незацікавлений в автономії України. Не виключено, що з тих же міркувань після пожежі 1811 року було розібрано ще міцну цегляну будівлю, а в подальшому попри нові проектні рішення нового магістрату так і не побудували. Тому ця будівля стане ще й пам’яткою самоврядуванню Києва з ХV сторіччя до 1835 року.

Гостинний двір – це будівля на Контрактовій площі на Подолі. Перший Гостиний двір був побудований на цьому місці в 60-х роках XVIII ст. за проектом архітектора І.Г. Григоровича-Барського.

У 1808 році архітектор Л. Руска запропонував новий проект Гостинного двору в стилі класицизму. Це мав бути монументальний двоповерховий торгівельний комплекс у вигляді замкненого прямокутника з внутрішнім службовим приміщенням, до якого вели шість воріт. Вдалося побудувати тільки перший поверх. Будівництву перешкодили пожежа на Подолі в 1811 році, а потім війна 1812 року.

Гостинний двір представляв монументальний торгівельний комплекс у вигляді замкнутого прямокутника, в якому розмістилося більше 50 магазинів і лавок. Магазини групувалися в ряди: залізний, шовковий, суконний, хутряний і т.д. Це були повністю конкурентноспроможні виробництва, які поступилися своїм статусом лише після скасування Маґдебурзького права у 1835 році та відкриття великих фабрик та заводів. Фасади магазинів будівлі були пофарбовані в жовтий та білий кольори. Кожен мав тут підвали і склади, зовнішній і внутрішній входи.

У 1828 році архітектор А.І. Меленський вніс зміни до проекту, а в другій половині сторіччя будівля була знову перебудована. Архітектор ввів замість легкого русківського стилю ампір. Тонкі красиві форми були замінені на грубіші. Також було замуровано аркові галереї.

Під час другої світової війни Гостинний двір дуже постраждав і багато років знаходився в занедбаному стані. У післявоєнний час у приміщеннях Гостинного двору працювали всілякі гастрономторги, культторги, галантерейторги. Тут же розташовувались кравецька майстерня, контори будівельно-монтажних управлінь, централізовані склади і т.д. Підземні складські приміщення добре збереглися — у дворі постійно розвантажували всілякі товари і матеріали.

Наступна масштабна реконструкція у ХХ ст. здійснювалась під керівництвом архітектора В. П. Шевченко. Тоді надбудували другий поверх, так як було заплановано ще першим проектом, та оновили будинок зсередини.

Реконструкція будівлі тягнулась 19 років: з 1971 по 1990 рік. При перебудові будівлю повністю розібрали. Залишити хоча б якусь частину було неможливо: кладка вже не витримувала й розвалювалась. Цегла була дуже якісною, а от розчин – поганим. «Все руйнувалось як вінегрет», – розповідає архітектор.

Гостинний двір мав усі шанси постраждати від будівництва метро на Подолі. Тунель для нього хотіли зробити шляхом верхнього накладення, але при цьому необхідно було б розібрати середню частину Двору. Якби цей план втілили, то Двору не було б зовсім. Але громадськість повстала проти такого плану. Тоді, за часів СРСР, Гостинний удалося відстояти й навіть надати йому статус пам’ятки.

Після реконструкції в будівлю поступово заселялись різні організації – унікальна у своєму роді архітектурна бібліотека, Театр на Подолі, “УкрНДІпроектреставрація” та ПАТ “Укрреставрація”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 року № 1380 Гостинний двір було виключено зі списку пам’ятників архітектури України, що перебувають під охороною держави. 26 квітня 2012 Київрада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою ПАТ «Укрреставрація» на Контрактовій площі, 4 для реконструкції будівлі під торгівельно-офісний центр з гостьовою стоянкою. За проголосувало 68 депутатів (згодом в ЗМІ був опублікований їх поіменний перелік). Опозиційні депутати заявили, що це виллється у перебудову Гостинного двору в торгівельно-офісний центр.

Вранці наступного дня будівельники розпочали підготовку до «реконструкції» Гостиного двору. На територію двору заїхала бурова установка. Робітники розпочали роботу за наказом підрядника — компанії «Основа-Солсіф», не маючи дозвільних документів. При цьому рішення Київради набуває сили лише після підписання міським головою та оприлюднення у комунальних ЗМІ, а цього зроблено не було.

У відповідь на плани влади зробити в Гостинному дворі торговий центр і частково його перебудувати київські активісти розпочали акцію протесту. Створення чергового торгового центру, тим більше, в будівлі історичної пам’ятки, кияни вважають недоцільним.

26 травня 2012 року в Гостинному дворі розпочалося «альтернативне святкування Дня Києва», яке продовжилося безстроковою акцією протесту. На початку святкування учасники зайняли внутрішній двір цієї споруди, який до того був зачиненим для відвідувачів. З того дня, перебуваючи на території Гостинного двору, активісти проводять численні культурні й творчі заходи. Їхня мета — створення у Гостинному дворі громадсько-культурного центру замість комерційного проекту влади.

Архітектор Гостинного двору В.П. Шевченко вважає, що ця споруда має бути захищена державою та виступає проти проекту реконструкції, запропонованого Київській міськраді Андрієм Миргородським. За цим проектом у двоповерхової споруди має бути зміцнений фундамент для протидії вібрації від поїздів метрополітену. Внутрішнє подвір’я має бути накрите скляним дахом, горище перетвориться на третій поверх з вікнами, які виходитимуть усередину, додадуть центральні ворота, а зовнішні галереї буде засклено.

В ніч з 8 на 9 лютого 2013 року відбувалася доволі масштабна пожежа в горищному приміщенні на площі 200 кв.м. Як повідомив Ігор Луценко, через пожежу на даху з приміщення треба терміново відселяти бібліотеку та інститут реставрації. “Власне, це те, про що мріяв та що конче потребував зараз забудовник”, – додав він.

Головна архітекторка будівлі направила лист президенту, голові ВР та голові КМДА із проханням скасувати постанову про виведення Двору з реєстру пам’яток. Замість бутиків та супермаркету вона пропонує зробити тут мистецько-культурний простір.

«Прекрасний зал Гостинного двору, який до цього часу використовувався театром на Подолі, може бути й камерним залом для старовинної музики. В унікальному для Києва внутрішньому дворі із прекрасною акустикою можуть проводитись театральні вистави, концерти, покази мод, різні культурні заходи. Там і зараз молодіжна громадськість Києва влаштовує, і дуже успішно, ці заходи», – вказує в листі пані Шевченко.
Вона також зазначає, що у Двір можна було б перенести музей історії Києва.

«Цей нещасний музей уже 8 років туди-сюди микається. Його хочуть запхати в куб на Театральній. Попов приїхав, відкрив, стрічку перерізав, а потім усе зібрали й відвезли назад. Тепер там ні охоронця, ні сигналізації. А в Гостинному для цього музею було б ідеальне місце», – вважає Валентина Шевченко. Якби проект мистецького простору на Дворі реалізувався, то Контрактова площа стала б культурним центром Києва. Вона була головною площею з XIII по XIX століття, після того як у було зруйноване верхнє місто.

Джерело: стаття Валентини Шевченко «Контрактова площа: вчора, сьогодні, завтра». Валентина Шевченко відома як архітектор-реставратор, автор історико-культурної забудови Подолу, проекту регенерації Контрактової площі 1976 року, відновлення Гостинного двору, фонтану “Самсон” з ротондою, церкви Пирогощої Богородиці, наріжного будинку площі та вулиці Сагайдачного, реставрації Контрактового будинку.

За матеріалами kiev.pravda.com.ua, oldkyiv.org.ua
Фото wikipedia.org, ex.ua, ukrainaincognita.com, golos.ua